Посилання на публікацію: https://www.facebook.com/share/p/1F9yYB9MVX/
Не пам’ятаю, як і коли познайомилася з нею. Напевно, притримувала двері, щоб вона пройшла перша у під’їзд. Людмила — моя сусідка.
Вона годує пташок у дворі, бо їй шкода тварин і все живе. Дитиною Людмила пережила голод, тому віддавати — це її вдячність за життя.
Вона має песика Снікерса, якого любить весь під’їзд. Волохатий, старенький пес, який гавкаючи, ще трохи підвиває як вовк. Його голос не сплутати з іншим собакою. Людмила підібрала його на вулиці і тепер доглядає, вигулює, годує.
У свої 86 років моя сусідка живе сама і нікому з рідних, які зрідка її навідують, не дозволяє прибирати або готувати замість неї. Думаю, їй важливо відчувати незалежність і здатність піклуватися про себе. Часом вона стукає в мої двері, щоб попросити про дрібну допомогу: відкрити пляшку води, набрати номер племінника, протягнути нитку в вушко голки. Одного разу постукала у двері не з проханням, а з квіткою, бо отак просто захотіла.
Людмила — сусідка, яка вміє бути самозарадною, але не боїться просити про допомогу, коли це необхідно. Здається, в неї є чому повчитися.
А ще, а ще, вона часом прислухається до наших вікон, гуляючи, коли ми з сестрою вдома співаєм. Каже, любить музику.