Посилання на публікацію: https://www.facebook.com/share/p/1D6MerzuyM/
– Йди сюди. Гарна обліпиха, вчора збирала, поки дощу немає. То її сезон саме зараз…
Я погоджусь з тим, що ягоди й дійсно гарні: чисті, сухі та приємного жовто-гарячого кольору. Має вийти чудовий зимовий напій, в якому обліпиха, імбир та куркума, а ще мед і по дрібці спецій (отут просто воля фантазії та смаків) обʼєднають свої властивості , зігріваючи в холодні дні. Тоді, коли дощ не дощ, вітер витиме, гулятимуть мгичка чи хандра, а може все й разом накриє нас з головою та змусить шукати будь-які сонячні знаки.
Але це буде згодом. А поки я вишукую інгредієнти, заглядаю у всі кошики на базарчику та цікавлюсь, звідки привезли ці осінні щедроти.
– Так з Малої Олександрівки я, це далеченько, як у бік аеропорту їхати. Згадала? Ото ви молодь швидко орієнтуєтесь, коли я так кажу.
Я погоджусь зі всім, що вона каже. Запитую, як опинилася аж на Політехі, бо по собі знаю, що маршрут не зі швидких. Непрямий і точно не самий зручний для вояжів.
– Подобається мені тут. Парк гарний. Дітей багато. Бачиш, як біжать на уроки? Мій онук також вчився на інженера, далеко зараз. Аби не все це, що відбувається…
Мимо як раз пробігають майже двометровий також чийсь онучок та юнка з книгою в руці. Академічний рік набирає обертів, і зосереджений зовні КПІ знову оживає під настрій першокурсників…
– Скільки сипати? Пʼять стаканчиків? А що робити будеш?… Ото добре! Головне – здоров’я взимку.
– Кажеш, з Борисполя? То приїзди до мене в село і рви собі ту обліпиху. Без грошей, просто. І дітей бери. Їм свіже повітря треба. І бабі в радість…
Київський Гоґвортс підслуховує наші розмови, сипле жовте листя та гуде Берестейським проспектом. Крокує цілеспрямованими перехожими, запаморочує ароматом здоби, трясе швидкісним трамваєм. Пропонує яблука, хризантеми і гарний настрій. Знайомить з неймовірними людьми. Зближує «своїх». Огортає жовтнем…