Посилання на публікацію: https://www.facebook.com/share/p/1LdCdbLf8X/
Історія про кохання від моєї бабусі – Валентини Іванівни
{ у рамках кампанії “Жовтень для літніх людей-2025” }
Але спочатку про діда – Петра Потаповича. В 39-му році він в перших рядах красноармійців приймав участь в поділу Польщі разом з Третій Рейхом.
Потім Нацистська Німеччина неочікувано напала на Радянський Союз. Його ж було тяжко поранено і він потрапив в полон.
Та волею долі він потрапив на очі німецькі жіночі яка його забрала в Німеччину. Там вона його виходила та вилікувала.
Коли він одужав, то ним знову зацікавились німці, бо з’ясувалося що він вільно володіє німецькою.
Тож, його було відправлено на посаду старости в місто Дзяржинск (Білорусь). На той момент там проживало 8 тис осіб.
В той самий час там жила 19-ти річна Валя.
Залишками сім’ї вони переїхали з сусіднього села, бо батько з 1937 року був на засланні, а їхня хата згоріла.
Валя працювала прислугою в німця.
І ось, незважаючи на те що вони знаходились під німецькою окупацією, а Друга світова вирувала вже третій рік, у них в Дзяржинску по вихідним були танці.
На тих танцях вона і познайомилася з 27-ним річним Петром.
Сам дід був з Дніпропетровщини, але мав не тільки вищу освіту а ще й чудово танцював. Тож, вони закохалися.
А ще дід допомагав білоруським партизанам. Робив для них перепуски та інший документи.
Німці про це дізналися і діда арештувало Гестапо. За компанію взяли і Валю.
Подробиць арешту я не знаю, але коли я запитував у бабусі про війну то вона завжди згадувала цю історію про арешт. Бо щоб там не відбувалося, вона була поруч зі своїми коханим чоловіком. І це були її найщасливіші спогади.