Надія Анікіївна

Надія Анікіївна, зустрічає нас на сходах в під’їзді, вона одягнена в спортивний костюм і поки нас чекала ходила вгору-вниз. І це в її 84 роки! На наші захоплено-питальні погляди відповідає: “Потрібно зберігати форму, хоча це і не просто в моєму віці”.
Запитуємо, ким була Надія Анікіїна, до того, як вийшла на пенсію? Ба зупиняється і повертається до нас: “Все життя пропрацювала на Головпоштампті!”. Її красиві блакитні очі світяться гордістю. Надія Анікіївна каже, що дуже любить Київ за його красу і за людей. “Люди тут завжди були особливі, хороші”. А мені в цей момент здається, що краса часто саме в очах того, хто дивиться – розумієте, про що я? Насолоджуюся мовою Надії Анікіївни, вона говорить красивою мелодійною українською. Дуже шкода, що пора йти – інші старенькі чекають. А мені не хочеться: ця мініатюрна жінка з білим волоссям і зеленими очима притягує до себе.
Зі мною на розвезенні сьогодні талановита і красива фотограф Христина Кулаковська. Кріс – волонтер фонду з 2017 року, робила шикарний фотопроєкт з Ба і Ді, де розповідала їхні неймовірні історії життя.
За кермом сьогодні Валентин – друг Христини. У терцентрі ми забрали соціальну робітницю Олесю і завантажили 10 продуктових наборів. Зазвичай розвозимо по 15 за раз, але Кріс доставляє стареньким продуктову допомогу вже третій день поспіль, тому вирішуємо зменшити оберти.
Наступні дві Ба відмовляються фотографуватися: кажуть, що не хочуть себе бачити “старими і страшними”. Одна Ба все ж погоджується, але рукою підпирає обличчя так, “щоб не видно було морди” – а мені дуже боляче це чути.
На вулиці світить сонце, всюди квітнуть дерева і посаджені червоні тюльпани. Цей червоний глибокий колір добре відображає красу зрілості людей, до яких ми сьогодні приходимо. Шкода, що не всі бачать і цінують її.