Історія Валентини – понад 90 років життя, спогадів і випробувань. Жінка працювала швеєю. Її руки, що нині вже слабшають, колись створювали красиві сукні, латали дитячі штанці, вправно виводили стібок за стібком, вкладаючи у роботу частинку своєї душі.
Валентина мала і сім’ю, однак більше 10 років тому втратила чоловіка, а згодом і сина. Відтоді вона живе сама, у своїй маленькій квартирі, сповненій спогадів. Часом їй здається, що вона досі чує голоси рідних, але довкола – лише тиша.
Через слабкість у ногах вона вже давно не виходить за межі квартири. Світ звузився до кімнати, старенького крісла, полиці з пожовклими від часу фотографіями та вікна, за яким змінюються пори року. Її порятунок – добра сусідка, яка допомагає чим може: приносить їжу, пере речі, цікавиться самопочуттям.
Однак зима стала ще складнішим випробуванням. Через заборгованість відключили світло, а грошей на оплату комунальних платежів у Валентини Антонівни немає. У такі моменти особливо страшно залишатися самій. Але, попри труднощі, вона не втрачає віри в людяність.
Допомога від Благодійного Фонду “Старенькі” стала для неї справжнім теплом у темряві. Теплий набір, отриманий від небайдужих людей, значно покращив її життя. Але ще важливіше – це відчуття, що вона не покинута, що у світі є ті, хто пам’ятає про таких, як вона.
“Дякую, що є ті, кому я не байдужа,” – каже Валентина Антонівна, стискаючи у зморшкуватих долонях подароване тепло.