Тетяна Петрівна з Києва

Тетяна Петрівна ніби завжди в доброму гуморі, багато сміється і над собою підтрунює. І розповідає, що як плюшкін, не викидає нічого – аби коли щось зіпсується, мала змогу зразу замінити. За цим веселим “плюшкінізмом” віє страхом залишитись без чогось необхідного і потребувати, коли не можеш собі це купити.  

Запитуємо, ким Тетяна Петрівна працювала раніше – ба із гордістю говорить, що 25 років була начальницею зміни довідкового бюро на залізниці! І сміється, що там наговорилася на все решту життя – ніби тепер відпочиває від людей. Але зразу зізнається, що насправді їй самій самотньо і нудно, коли немає з ким поговорити, тому вона часто говорить до телевізора і навіть свариться з ним.  

У цієї ба є таємна історія любові – але не до чоловіка… а до міста. Вона розповідає, що дуже любить Київ – як людину, і не може не любити, бо це своє місто і другого такого немає. А чому конкретно, не може відповісти – “бо от за що людину люблять? Бо мій, коханий”. 

А далі ба відкриває нам таємниці старого Києва: як жила у Залізничному районі, біля рибного комбінату, де Севастопольська площа. Тоді там був парк, а за парком стояла криниця, а за криницею Совський сад. І об’їзник на коні туди-сюди їздив і цей сад охороняв. А ба з подругами рахувала – якщо він поїхав на Севастопольську площу, то назад вертатиметься через 7 хвилин, і можна встигнути пройти. Біля саду був колючий дріт, і кущі акації. А біля кущів була вирита ямка. «І ми такі шуууг крізь неї! – і в садочку, а там які сливи, які груші! Як мені було шкода, коли вони отак взяли і все це бульдозерами позносили! Зараз там вулиця Народного ополчення, академія міліції. А я жила там, де медцентр для сердцевих хворих. А далі були горіхи, скільки їх там було, ох! А побудували там турецьке містечко, Кадетський гай, знесли все. А народилася я на Батиєвій горі. Я жила на найвищій гірці! Там був літній кінотеатр, раніше там трамвай поруч розвертався. І на 1 травня і 7 жовтня ми виходили на цей куточок у літньому кінотеатрі – і там завжди висів дирижабль. Ми були дітьми і дивувались – як?! Як же він там тримається, за яку мотузку вони його прив’язали?”  

Фото: Khrystyna Kulakovska  

Історії слухали Mykyta Korbut та Khrystyna Kulakovska

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *