Микола живе сам у невеличкому селі, яке за своє життя знає, як свої п’ять пальців. Він працював 38 років трактористом: орав землю, сіяв хліб, допомагав сусідам, якщо треба було витягнути машину чи підвезти дрова. Тепер він на пенсії, але відпочивати не звик — завжди знаходить собі заняття.
Роки важкої праці та нелегке життя далися взнаки, але він не скаржиться — як каже сам: «поки руки-ноги слухають, треба рухатися».
Дітей і дружини у нього немає, хоча й мріяв про сім’ю. Любов до природи Микола Олексійович проніс через усе життя. Його двір навесні увесь заквітчаний: чорнобривці, жоржини, півонії. А ще у нього є кури — щоранку він годує їх і любить спостерігати, як вони копошаться у дворі, тішиться півником, який господарює на подвір’ї.
Жити одному непросто, особливо зараз, коли війна. Часто в селі вимикають світло — то через обстріли, то через негоду. Холодні вечори без світла та тепла даються взнаки, особливо коли здоров’я не те. Тому, отримавши теплий набір, він щиро зрадів. «Спасибі добрим людям, – каже. – Оце ж воно як у хаті тепліше, то й жити легше».