Ми заходимо в різні домівки.
В одній квартирі пахне супом. В іншій — вікна заклеєні після обстрілу. Хтось зустрічає нас із жартом, хтось говорить про втому, а хтось найбільше просить просто побути поруч ще трохи.
Цієї вкрай непростої зими завдяки підтримці Фонду Razom for Ukraine ми змогли підтримати літніх киян теплими й продуктовими наборами. Ми привозили їм теплі пледи, термоси, грілки та свічки, а вони ділилися з нами своїми історіями. Про холод і темряву під час відключень. Про маленькі звички, які допомагають триматися. І про людське тепло, яке гріє не менше за теплий плед.
За кожними дверима — людина, яку важливо побачити й почути. І цілий окремий світ. Ми хочемо познайомити вас із п’ятьма пані, яких зустріли під час зимових розвезень. Кожна з них переживала цю зиму по-своєму. Але пройшли ми її разом.
«Без макіяжу якось незручно»
Надія зустрічає нас нафарбованою.
— Я ходила в поліклініку. Без макіяжу якось незручно, — усміхається вона.
Надія доглядає доньку з інвалідністю.
На питання, як пережили цю зиму, відповідає:
— Світло вимикали — і тепло відразу вимикали, і воду гарячу. У нас відразу нічого немає. Плита у нас, слава богу, газова. Це нас виручало. Ми могли ще газ включити і трошки зігрітися.
Каже, що під час відключень допомагали гаджети й павербанк.
Надія має проблеми із серцем та щитовидною залозою, тому часто ходить до лікарів. Каже, що терцентр і соцпрацівниця Валентина піклуються про них.
Серед речей у теплому наборі Надія особливо зраділа термосу й пледу:
— Термос — дуже навіть добре, бо я постійно заварюю шипшину. А плед також. Тут така справа, що зараз тепло, а потім враз і похолодає. Який плед гарний.
«…в квартирі було 10 градусів»
9 січня внаслідок атаки у квартирі Наталі були пошкоджені вікна (на кухні й балконі). Їх заклеїли плівкою, але замінити досі не вдалося. Вікна у квартирі дерев’яні.
— Було опалення, але в квартирі було 10 градусів.
Наталі понад 80 років. Попри це, вона сама оформлює допомогу для відновлення вікон і ходить у лікарню на обстеження.
Від Фонду Наталя отримала продуктовий і теплий набори. Найбільше здивувалася грілці, але дякувала за неї. Каже, знає: наступна зима легшою не буде.
«Як всі»
Ми приходимо до пані Євгенії саме тоді, коли вона починає варити розсольник. У квартирі пахне смачно.
Пані Євгенії 89 років. Вона доглядає маломобільного сина з інвалідністю.
Колись Євгенія 17 років працювала продавчинею в салоні для наречених у Шевченківському районі. Каже, завжди любила красиві речі. Колись носила великі сережки, а зараз — мамині «лунниці», традиційні сережки у формі півмісяця.
На питання, як пережили цю зиму, пані Євгенія коротко відповідає: «Як всі».
Під час блекаутів користувалася ліхтариком, але каже, що мріє про лампу, яка могла б світити безперебійно.
«Лягаю та й все»
Тетяні 77 років. Вона пересувається квартирою з ходунками й майже не виходить надвір. Навіть пошту самостійно забрати не може, тому дуже цінує допомогу соцпрацівниці.
Їй потрібне регулярне обстеження, але до лікарні самостійно дістатися не може. Тому соцпрацівники домовляються, щоб медсестри приходили додому.
Про відключення світла говорить спокійно:
— Світло вимикали, але це все терпимо. А взагалі в темноті що мені? Лягаю та й все, я ж не ходжу.
Іноді її підтримує сусідка й купує молочні продукти.
Тетяна каже, що значна частина пенсії йде на ліки, тому допомога продуктами для неї дуже важлива:
— Коли 4500 гривень пенсія, потрібно за квартиру заплатити, неможливо відмовитися від будь-якої допомоги.
«Побудьте ще трохи»
Антоніна зустрічає нас дуже привітно.
Каже, що зимові холоди далися взнаки. Тепер, коли надворі знову стає прохолодніше, сильніше болять кістки. На ніч одягає рукавиці, бо руки дуже мерзнуть.
Від Фонду Антоніна отримала теплий і продуктовий набори.
Ми проводимо в неї всього десять хвилин. За цей час встигаємо почути і слова подяки, і розповіді про втому, і прохання побути ще трохи.
Вона навіть готова залишити свій номер телефону — аби часом було з ким поговорити…
Цієї зими ми привозили літнім людям теплі й продуктові набори в межах проєкту за підтримки Razom for Ukraine. А ще ми знаходили час побути поруч.
Послухати історії. Поговорити. Дати людині відчути, що її бачать і чують.
Іноді кілька хвилин розмови можуть означати значно більше, ніж здається.
Текст — Маргарита Скляниченко
Історії зібрала та зафіксувала — Дарія Тітарова
Візуал до матеріалу — Соломія Чижик